Книга Родаки мої небоголовi. Неймовірні людські історії. Дмитро Кешеля ( Академія )

Два романи, два села, різноманіття людей, доль та доріг — реальних і символічних. У кожного села своя гора: у Небесі — Ловачка, у Прирічного — Меланя, за яку роками його мешканцям доводиться боротися із такими, як вони, затятими патріотами сусідніх сіл. І тільки поблизу Прирічного дуже давно протікала Велика ріка — інакше його б не назвали так. А в Небесі живуть надзвичайно колоритні люди, знайомі з роману «Родаки»: метка, невтомна, гостра на язик, жертовна баба Фіскарошка, іронічний філософ, фантазер, «воєнний талантище» дідико Соломон та їхній онук — дотепний, спостережливий, вдумливий мрійник Митрик.

Поки дід і баба розбиралися зі своїми клопотами та пригодами, Митрик ріс і несподівано навіть для себе збагнув, що кохає дівчину, яку добре знає з дитинства, — Маню. І до неї прийшло кохання, але Маня розуміє, що вони із Митриком не пара, бо дуже різні. «А тепер іди… І дай мені наплакатися…» — різонули його її слова, коли зустрілися на дорозі: Митрик ішов із Небесі у світ, а Маня верталася з Мукачева додому (така символіка їхніх доріг).

Роман у романі — історія Соломонового брата Симка (Семена) — успішного американського підприємця, його невисловленої любові до нянька (він теж мовчав, коли рвалося серце від любові й болю), пам’яті про черешню, яка білі ягоди родила, і всього, що в’язало його з домом.

Феєрверк людських історій є і в романі «Небоголові» — усім полюбиться його наймолодший герой Грім (Охрім). Так і хочеться пригорнути його і взяти на себе його біль.

Обидва романи — апофеоз справедливості, добра і всеосяжної любові, гімн творчості, мистецтву і красі.

Усі, кого захопили особливий погляд Дмитра Кешелі на світ, відчуття людини, його неповторний гумор і неординарний почерк, цього разу також будуть приємно вражені.

ЗМІСТ

РОДАКИ МОЇ
І. Бабуся Фіскарошка, дідико Соломон і наша файта
Усе має свою душу
Незничтожні картопляні терористи
Велика то штука — «езопов язик»
Воєнний талантище
Ну і вір отій газеті
Вона перша почалася
«Я так нянька любив і безмірно страждав»
Безмежна черешнева любов
Жизнь довга-предовга, а жити ніколи
Що то за любов була
Дай мені наплакатися…
ІІ. Птахи кольорових снів
А зозуля кувала…
Слова бліднуть перед її любов’ю
Там дерева корінням ростуть до неба
Білі коні пасуть білі трави і білими водами пояться

НЕБОГОЛОВІ
І. Прирічне і його Меланя
Живе в їхніх душах Велика ріка
Дереву снилися лебеді
Білі хризантеми на Маріїному вікні
Спектакль від мештера Соломончика
Прощальний політ Богумили
Небо над Прирічним інакше зоріє
ІІ. Чудесні люди
і дива Прирічного
Навіщо він поганьбив нянька?
Грім дуже любив «вішатися»
Небо плакало пташиними голосами
Болючі відкриття Пийтера Ногавички
А було дуже файно написане
Якби ж не коза Клара
Прекрасна ота штука — життя
Нема металу для медалей
Небезпечні ролі
ІІІ. Вистраждана любов
Предивні квіти в очах Марії
Зорі тут стережуть найчарівніші сни