Книга «Визначено наперед. Життя без свободи волі». Роберт Сапольскі ( Наш Формат )

ПРО КНИЖКУ «ВИЗНАЧЕНО НАПЕРЕД. ЖИТТЯ БЕЗ СВОБОДИ ВОЛІ»
Роберт Сапольскі — один із найавторитетніших дослідників людської поведінки — повертається з вибуховою працею, у якій пропонує сміливу й науково обґрунтовану тезу: свободи волі не існує. 

Спираючись на нейробіологію, генетику та епігенетику, видатний вчений показує людину як надскладну систему, чиї рішення формуються ланцюжками причин — від поточного рівня цукру в крові до культури, у якій виросли наші предки. Намір і вибір не підвладні нашому «я», а обумовлені біологічними чинниками та обставинами, які не підвладні нам. Ця книжка — не про фаталізм чи безпорадність. Навпаки, відмова від віри у свободу волі відкриває шлях до нової освіти, правосуддя та справжньої гуманності — зі співчуттям і розумінням замість осуду, (само)критики чи помсти. 

Сапольскі повністю змінює оптику й кидає інтелектуальний виклик нашим переконанням та амбіціям; змушує інакше подивитися на мораль і релігію, філософію і психологію, спадковість і меритократію, науковий редукціонізм і саму природу людини.

ПРО АВТОРА
Роберт Сапольскі — американський нейроендокринолог, професор біології, нейронауки і нейрохірургії в Стенфорді, науковий співробітник Національних музеїв Кенії. У 2008 році отримав премію Карла Саґана за популяризацію науки. Публікується в New York Times, Wired, журналі Стенфордського університету. Автор низки книжок, зокрема «Біологія поведінки. Причини доброго і поганого в нас», «Любовноподібні та інші есеї про наше тваринне життя», «Чому зебри не страждають на виразку».

ВІДГУКИ НА КНИЖКУ:
Книга захопливо розкриває причини того, чому всі наші дії визначені наперед і чому це не привід для відчаю. Це віртуозна робота, варта прочитання, щоб насолодитися глибокими знаннями Сапольскі. Guardian

Дотепна й захоплива. «Визначено наперед» — золота жила надзвичайно цікавої інформації (левову частку якої зрозуміють навіть ті з нас, хто не підкований у науці) про нейронауку, філософію, теорію хаосу, емерджентність, квантову невизначеність, еволюцію знань про причини епілепсії, шизофренії та аутизму і, звісно, про вплив природи й виховання на ухвалення рішень. Psychology Today .

Щоб довести існування свободи волі, ви маєте показати, що, враховуючи всі біологічні передумови, чийсь поведінковий акт просто виткався з повітря. Можливо, вам вдасться викрутитися хитрими філософськими аргументами, але ніщо з відомого науці вам не допоможе. Видатний філософ-компатибіліст Альфред Меле вважав, що висувати такі вимоги до свободи волі означає ставити планку «абсурдно високо». високо». У гру вступає тонка семантика; те, що Леві називає «конститутивним» везінням, — це везіння, що в системі координат Меле є «віддаленим», тобто настільки «віддаленим» у часі — аж за цілий мільйон років до вашого рішення, аж за цілу хвилину до вашого рішення, — що не виключає свободи волі й відповідальності. Начебто тому, що віддаленість настільки віддалена, що вже немає ніякого значення. Або тому, що наслідки тих віддалених впливів біології чи середовища однаково відфільтровуються через якесь нематеріальне «ви», що зрештою машинально і продумано обирає й відкидає впливи. Ось так деякі компатибілісти дійшли висновку, що історія не важлива. Формулювання «конститутивного» везіння Леві передбачає щось геть відмінне: минуле не просто має значення — як він це висловив, «проблема історії є проблемою везіння». Саме тому казати, що свобода волі може існувати, лише якщо на дію нейронів жодним чином не впливають усі попередні неконтрольовані чинники, — явно не абсурдно висока планка чи підміна понять, а єдино можлива вимога. Бо ви складаєтеся з усього, що відбулося раніше, з різноманітними варіантами неконтрольованого везіння. Так ви стали вами.

Наука на сторінках цієї книжки врешті дає нам просту відповідь — бо так. На питання «як так сталося?» немає іншої відповіді, крім «так сталося через те, що сталося перед цим, а те сталося через те, що сталося перед тим». Немає нічого, крім порожнього байдужого Всесвіту, в якому час від часу атоми на якусь мить збираються докупи й утворюють те, що кожен із нас називає «я».

Окрема галузь психології досліджує теорію керування страхом смерті, намагаючись розібратися в мішанині наших адаптивних реакцій на невідворотність і непередбачуваність близької смерті. Ми знаємо, що такі реакції розкривають нас як із найліпшого, так і з найгіршого боку: ми зближуємося з найріднішими, сильніше ототожнюємося із цінностями нашої культури (чи то гуманістичними, чи то фашистськими за суттю), покращуємо світ, вирішуємо, що найдосконаліша помста — жити повноцінним життям. І зараз, за часів екзистенційної кризи, у жаху, який заступає разом із тінню смерті, з’явився маленький братик — жах через марність буття. Жах, що ми лише біологічні машини, які погойдуються на черепахах, вишикуваних аж до низу. Ми не вершителі власної долі; наша доля сама собі господиня.